
«Біорізноманітття починається з бджжжоли…»… якщо точніше, коли усі комахи, які опилюють рослини, вимруть, то спочатку зникнуть рослини, потім – тварини, а з ними – і нам доведеться… так, ми знову потрапили у полон радше уявлень про біорізноманіття, аніж науки про нього. Є така теорія біорізноманіття, яка базується на дитячій грі у колодязь-камінь-ножиці – варіант: камінь-ножиці-папір чи щось подібне. Якщо в екосистемі існують кілька видів, деякі з яких є суперниками, то гра у «камінь-ножиці-папір» дозволить існувати достатньо довго, аби забезпечити виживання виду чи його трансформацію. Але якщо один елемент – умовно кажучи «камінь» — прибрати, то рано чи пізно матимете сам порізаний папір і заіржавілі ножиці: найсильнішому теж треба чимось харчуватися…
«Це фокаччо приготоване за всіма правилами: високоякісне борошно, помідори прямо з грядки і відмінна оливкова олія», – ось як європейці рекламують один з методів захисту біорізноманіття: це – «слоу-фуд», рух, який почався наприкінці 80-х в Італії, де полюбляють добре попоїсти. Чому я зв’язую захист біорізноманіття з якісною і природно-різноманітною їжею? А тому що аргументи «від шлунку» — вони дохідливіші. Якщо людство не ганятиметься за намаганням у терміновому порядку нагодувати усіх фастфудною гидотою, а повернеться до методів «повільної їжі», «базованої на виробництві біо-різноманітному», ініціатори руху обіцяють не лише повний шлунок, а й збереження «організму планети»… І ще: знаєте, коли цивілізовані білі люди впорядковували власну домівку – Європу, тобто, то принаймні 12 видів тварин були знищені «просто так» — випадково…