Альтернативна енергетика в Україні — галузь, яка поки що не обтяжена довгою історією. Однак за напруженням пристрастей вона дедалі більше стає схожою на мексиканський серіал.

Як і в будь-якому бізнесі "по-українськи", тут з'являються свої нюанси, а правила гри змінюються миттєво. Так само відбувається і з учасниками ринку.

З одного боку, існує чимало історій про пройдисвітів, які шукають інвесторів за кордоном, а потім безслідно зникають з грошима. З іншого — є низка винахідливих компаній, які успішно качають гроші з державного бюджету.

Мабуть, тому невеликі проекти в цьому бізнесі порівнюють з невеличким родовищем нафти чи газу. Запаси та обсяги видобутку невеликі, але на джип та хліб з маслом вистачить.

У пошуках відповіді на одвічне питання "Кому це вигідно?" ЕП зустрілася з Пітером О'Брайеном — головою робочої групи з вітроенергетики Європейсько-українського енергетичного агентства, регіональним директором фірми EuroCape.

— Вимоги законопроекту № 10183 до компаній, що бажають працювати на українському ринку альтернативної енергетики, співзвучні з нинішньою редакцією закону "Про електроенергетику".

Зокрема, положення, яке дає право фірмам отримувати вигідний їм "зелений тариф" при закупівлі у них "альтернативного" струму державою лише взамін на використання певної частини обладнання вітчизняного виробництва, залишилося тим же.

Ці норми діють уже кілька років. Чому ж тоді зацікавлені компанії почали скаржитися на закон тільки зараз?

— Поправки до законопроекту № 10183 до другого читання, подані народним депутатом Глущенко, стали каталізатором, який активізував робочу групу Європейсько-українського енергетичного агентства.

ЄУЕА об'єднує п'ять найбільших міжнародних девелоперів вітряних електростанцій (ВЕС), що працюють в Україні.

У тексті було запропоновано новий підхід до визначення "місцевої складової" (відсотка вітчизняних деталей в обладнанні для ВЕС. — ЕП).

Коли ми почали його аналізувати, то зрозуміли, що виконати ці вимоги буде вкрай важко. Всі міжнародні виробники обладнання будуть змушені відмовитися від співпраці в рамках проектів в Україні. Це означає безвихідь для нашого бізнесу зі спорудження вітроелектростанцій.

Спочатку зміни в закон "Про електроенергетику", де з'явилися вимоги до "місцевої складової", були прийняті у жовтні 2008 року. У квітні 2009 року була зроблена досить велика переробка цього закону.

Саме ця редакція вважається початком повноцінної роботи системи "зеленого тарифу", і вже тоді в законі були вимоги по "місцевій складовій".

 


— 15% "місцевої складової" до кінця 2012 року, 30% — до 2014 року і 50% — з 2014 року?

— Так. Але відбулися події, які поміняли ситуацію. У грудні 2011 року були прийняті зміни в закон "Про електроенергетику", де було сказано: проекти, які отримали дозвіл на будівництво до 1 січня 2012 року, звільняються від дотримання вимог "місцевої складової".

— І які проекти стали щасливчиками?

— Покладаючись на публічні джерела і заяви самих компаній, можу сказати, що дозволу на будівництво мали проекти "Дтек", деякі проекти "Вітряних парків України", кілька проектів Activ Solar і проект "Конкорд груп".

Вони повністю виведені з-під вимог щодо дотримання "місцевої складової". Також до їх числа можна віднести більш дрібні проекти, які не перевищують 20 мВт, компаній "Віндкрафт" і "Еко Оптіма".

— І які потужності потрапили під дію цієї норми у великих компаній?

— У кожній із зазначених компаній, крім "Конкорд груп", загальний портфель проектів приблизно на тисячу мегават. А звільнені від дотримання вимог по "місцевої складової" приблизно кілька сотень мегават.

— Тобто вони навіть не підпадали під вимогу щодо дотримання 15%?

— І не підпадають як і раніше. Ці компанії можуть працювати з Vestas, можуть працювати з Siemens, з General Electric, з ким завгодно.

Друге, що змінилося: тільки у вересні-жовтні 2012 року були прийняті нормативно-правові акти (постанова Кабміну і НКРЕ. — ЕП), які визначили процедуру і порядок підрахунку "місцевої складової".

Чому це важливо? З квітня 2009 року по вересень 2012 року не було жодного нормативно-правового документа, який би пояснював, що таке "місцева складова", як вона працює, як вона підраховується і ким.

Великі компанії не можуть приймати рішення на десятки мільйонів доларів, якщо вони не бачать перед собою чіткої процедури. Їм потрібно зробити бізнес-план, оцінити ризики. А пропозиції депутата Глущенка, що міняють правила в процесі гри, — це якраз те, чого боялися всі іноземні інвестори.


 

До того ж багато компаній з нашої робочої групи почали проекти на початку 2008 року і розраховували завершити роботу через два роки, а не до 2014 року. Але виявилося, що девелопмент проектів в Україні вимагає більше часу.

Коли були внесені зміни в закон, які звільняли частину компаній від вимог по локальній складовій, ми зрозуміли, що ринок поділяється.

А коли сталося третя подія — з'явилися поправки пана Глущенка, то ми зрозуміли, що скоро такий сектор інвестицій для іноземних компаній в Україні як відновлювана енергетика просто перестане існувати.

— Чим це загрожує для проектів, які не будуть завершені в 2012 році?

— Ми вважаємо, що шанси реалізувати проекти будуть дорівнюють нулю. Сьогодні вимога 50-процентної "місцевої складової" в Україні — це нереально. Якщо не можна виконати цю умову, не можна отримати "зелений тариф", і економіка проекту перестає бути економічно вигідною.

Фонди, банки або приватні інвестори просто не підуть на фінансування, адже термін окупності проекту буде дорівнює терміну "життя" самої станції.

— Чи можна налагодити в Україні випуск устаткування, щоб встигнути виконати вимоги законопроекту щодо "місцевої складової"?

— Навіть якщо компанії почнуть цей процес зараз, це займе два-три роки. У Fuhrlander Wind Technology, невеликого заводу по збірці турбін в Краматорську, це зайняло пару років. Але поставте себе на місце потенційного інвестора.

Припустимо, зараз хтось вирішить вкладати гроші у виробництво веж. Але яка гарантія, що в середині 2013 року не вийде нова поправка до закону, де буде вказуватися, що вежа — це не більше ніж 5% від "місцевої складової"?

Ми не проти "місцевої складової". Ми пропонуємо побудувати систему "бонус-штраф". Її суть у тому, щоб не позбавляти "зеленого тарифу" компанії, які виконали вимоги по "місцевої складової" не повністю.

Наприклад, при вимозі 30% досягнутий рівень 27%. Тоді ця компанія може претендувати на отримання "зеленого тарифу", але його розмір буде менше на 10%. А компанія, перевиконавши максимальну вимогу закону, наприклад, 53%, отримає 10-процентний бонус до тарифу.

Якби питання було врегульоване таким чином, то кожна фірма могла б приймати для себе рішення про моделі розвитку, а не опинилася б в безвиході.



— Можливо, велкі компанії, що працюють на цьому ринку, просто хочуть урізати конкуренцію і реалізувати проекти на всі 6 тис мВт, які передбачені у проекті Енергетичної стратегії?

— Можливо, але ми вважаємо, що на свої кошти вони можуть побудувати кілька сотень мегават, а для тисяч мегават потрібні позики, проектне фінансування, а кредитні ресурси для таких проектів всередині України залучити нереально.

Потрібно звертатися в міжнародні фінансові організації або використовувати схеми експортного фінансування. А міжнародні банки будуть фінансувати тільки проекти з міжнародним обладнанням, яке давно довело свою якість.

— Чи можна залучити для таких проектів китайське фінансування?

— Ми спілкувалися з китайськими компаніями, і вони підтвердили свою зацікавленість. Для проектів від 500 мВт вони навіть готові побудувати тут завод, який збиратиме лопасті, щогли, башти. Головне, щоб були підписані контракти. Вони теж можуть йти на деякі поступки.

Наприклад, віддати частину інфраструктурних робіт місцевим підрядникам і компаніям. Однак існує складне питання якості їхнього обладнання та можливості надання довгострокових гарантій.

— Скільки часу потрібно для будівництва ВЕС?

— У Європі реалізація середнього проекту на 50 мВт займає сім-вісім років: від виміру вітру до введення в експлуатацію. У нас в Україні в основному великі проекти, від 100 мВт. Більшість девелоперів планували вкластися в п'ять років, але зараз за сприятливих обставин це, швидше, п'ять-сім років.

Саме будівництво займає половину цього терміну. Це найдовший етап. Зведення ВЕС на 200 мВт може тривати два з половиною роки. Менші проекти можуть бути реалізовані швидше.

— Яка структура витрат?

— На будівництво йде не більше 20% грошей. Близько 10% інвестицій іде на підключення станції до мережі, а 70-75% коштів іде на саму вітротурбіну — її виготовлення, доставку, монтаж.
 


— А по сонячним електростанціям?

— Проектні та будівельні роботи — 10-15%, 5% — підключення, а 60-65% — це обладнання, в основному, модулі. В даному випадку технічні рішення, звичайно, набагато простіші, ніж по ВЕС.

— А як впливають на вартість і рентабельність проектів діючі пільги по імпортних мит і ПДВ?

— Питання ПДВ при імпорті або податкових пільг, безумовно, важливі, але не смертельні для окупності проекту. Поки діє "зелений тариф", він перекриває можливі ризики або проблеми.

ПДВ на ввезення устаткування потрібно заплатити, але його можна компенсувати пізніше шляхом заліку майбутніх податкових зобов'язань.

Однак для цього потрібен хороший контакт з податковою службою, щоб вони погодилися з фактом нагромадження багатомільйонного податкового кредиту, який буде згодом компенсуватися податковими зобов'язаннями.

В принципі, ця норма чітко передбачена законодавством, але податківці зазвичай не люблять, коли податковий кредит "висить" кілька років.

Тобто в фінансових потоках проекту потрібно прийняти "на вході" додаткові 20% від вартості обладнання, які треба заплатити в бюджет при розмитненні обладнання, але протягом декількох років ці гроші повертаються.

— Тобто ПДВ при ввезенні сплачується, а митні збори?

— Якщо ПДВ — це повернені гроші, то мито — це втрачені гроші.

— Скільки на це йде засобів?

— За турбін мито невелике було. Оскільки з'явився завод Fuhrlander в Краматорську, то зараз вона може вирости. Тобто раніше вона була майже нульова, тому що не було українського виробництва. Зазвичай мито вводиться з метою захисту місцевого виробника.

 — А що відбувається з податком на прибуток?

— До 1 січня 2021 підприємства альтернативної енергетики звільнені від податку на прибуток за умови інвестування відповідної суми в той же виробництво.

Тобто ми будуємо електростанцію, і замість того, щоб отримати прибуток і заплатити дивіденди, ми маємо право їх інвестувати у подальший розвиток цього або аналогічного бізнесу.

— Яка рентабельність ВЕС при діючому тарифі?

— При діючому тарифі 11,3 євро за мВт / год ми бачимо по ряду проектів рентабельність 15-20%, не більше.

Для рентабельності більше 20% потрібно, щоб був дуже сильний вітер. Термін окупності при цьому становить шість-сім років. За відсутності ж "зеленого тарифу" рентабельність — нуль.

— Підключення до мережі відбувається за рахунок коштів девелопера?

— У законі написано, що можна підключитися де завгодно і за рахунок власника мереж, але реально ці витрати лягають на девелопера. Ми це спочатку розуміли, тому закладали в бізнес-план як наші витрати.

Хоча, звичайно, сподіваємося, що законодавець придумає схему компенсації інвестору. Але навіть якщо побудувати лінії видачі потужності за свої кошти, постає інша проблема — ми повинні передати це на баланс "Укренерго".

— А чому не вийде передати на баланс "Укренерго"?

— З податкової точки зору "Укренерго" має нарахувати та сплатити ПДВ. А гроші, які ми вклали, ми як би подарували, і тоді потрібно заплатити податок на прибуток.

— Чи є підрахунки, яку загальну потужність альтернативної енергетики можна підключити до енергосистеми України?

— На жаль, це питання поки не вивчене. Має бути висновок "Укренерго", у них є дані для такого аналізу, але вони нічого не публікували. За експертними оцінками сумарно на всі види — ВЕС та СЕС — до 3 тис мВт. Більше поки запустити нереально.

— Як вибирається місце для проектів?

— Девелопери звертаються в "Укренерго" і питають: "Ми можемо в цьому місці побудувати 200 мВт?". "Укренерго" говорить: "Можете, якщо зробите такі заходи: проведете лінію, підстанцію збудуєте". Це і є техумови.

Тому, якщо "Укренерго" видало техумови на підключення до мережі, це, в принципі, означає, що ми можемо таку потужність видати в мережу.

Складність в тому, що такі дані "Укренерго" не публікує. На його сайті немає розділу, де б вони публікували, скільки видали техумов, яким проектам, в яких регіонах, і скільки їх ще можна видати. В інших країнах Європи такі процедури є, ця інформація — публічна.

Потрібно також розуміти, що такі оцінки робляться виходячи з нинішнього стану мереж. Але вони можуть бути переглянуті в бік збільшення, якщо мережі модернізується.

— Скільки девелоперів, які подали заявки на підключення, отримали дозволи на будівництво?

— Дозволи на будівництво видаються місцевими органами самоврядування. На жаль, ця інформація не централізована і не існує якоїсь узагальненої бази, в якій такі цифри можна було б взнати. Ми вважаємо, що дозволу на будівництво отримали проекти сумарною потужністю не більше 1 ГВт.

— Чи є коефіцієнти співвідношення між альтернативними джерелами і маневреними потужностями, необхідні для їх заміщення?

— Таких коефіцієнтів поки немає. Багато що залежить від того, скільки і в яких районах знаходиться ВЕС та СЕС.

Потрібно робити складну імітаційну модель, адже чим більше потужностей ВЕС, тим менші перепади від їх простою. Не буває ситуації, коли у всій країні немає вітру, і чим більше станції диверсифіковані географічно, тим краще.