Вже кілька років в Україні існує тарифний перекіс в енергетиці. Він спровокований вкрай згубною політикою держави, вигідною для окремих людей.

Атомна енергетика, яка виробляє основну частину електрики, знаходиться в стані повільного вмирання, бо за кіловат електроенергії НАЕК "Енергоатом" отримує трохи більше 20 копійок.

Простими словами, атомникам нема на що проводити ремонт реакторів, але при цьому вони дотують теплові, сонячні та вітрові електростанції. Не по своїй волі – їх змушують вже багато років поспіль.

Не останню роль у цьому процесі відіграє Рінат Ахметов, який контролює теплові електростанції. Всупереч будь-якій логіці олігарх домігся того, що теплова енергетика визнана пріоритетною для України. Хоча вона й брудна, й відстала, і менш ефективна, ніж та ж атомна. Але у Ахметова є вугілля власного видобутку, і йому хочеться продавати якомога більше цього вугілля.

Що стосується вітрових і сонячних електростанцій, то більша частина таких потужностей контролюються тим же Ахметовим, а також Андрієм Клюєвим. Ці двоє пролобіювали під себе так званий "зелений тариф" – підвищену ціну, за якою загальний ринок купує у них енергію.

У "зеленому тарифі " немає нічого поганого, якби не українська специфіка, яка перевертає з ніг на голову навіть найдосконаліші механізми. Ахметов і Клюєв пролобіювали для себе одні з найвищих коефіцієнтів у Європі, та ще й перекрили іншим операторам можливість отримувати таку ж ціну. Причому, нічого для них не зміниться навіть у разі переходу на так звані "прямі договори" – лобісти вже передбачили, як вони будуть "доїти" "Енергоатом" навіть у нових умовах.

Судіть самі. Сонячні станції Клюєва продають кіловат виробленої енергії більш ніж за 5 грн. Різниця з "атомним" тарифом становить 24 рази! "Вітряки" Ахметова продають свою енергію по 1,23 грн. – теж недешево. І вся ця розкіш – не на шкоду його ж ТЕС. Все за рахунок "Енергоатому".

Теоретично, "зелений тариф" можуть отримувати інші виробники екологічно чистих видів енергії. У першу чергу, мова йде про будівельників котелень та станцій, що працюють на біомасі та біогазі.

З одного боку, дати їм "зелений тариф" – знову навантажити "Енергоатом". Але з іншого боку, саме вони здатні повсюдно замінити собою неефективні ТЕС та ТЕЦ. Міні-установки можуть опалювати невеликі квартали в містах, або навіть цілі села. Спалювати такі станції можуть тріску, залишки харчового виробництва та спеціально вирощувані рослини. Все це ще називається "поновлюваними джерелами" електроенергії – на відміну від непоновлюваного (тобто, не поновлюваного) вугілля.

Але повертаємося до української специфіки. Ставка "зеленого тарифу" для таких електростанцій в існуючих законах є. Мовляв, будуйте на здоров'я. Але ця ставка прописана така, що окупатися об'єкти будуть десятиліттями. Зроблено це, безумовно, лобістами все тих же Ахметова та Клюєва.

І не тільки ними. Існує дуже впливове газове лобі Юрія Бойко та Дмитра Фірташа, яке роками контролювало НАК "Нафтогаз України". Це лобі змушувало комунальні котельні працювати на дорогому російському газі. Безумовно, виникає питання "чому", але це інша розмова.

Лише нещодавно державний бюджет настільки виснажився, що навіть Бойко довелося визнати – пора "знімати" теплокомуненерго з газу. Чи не повністю – наполовину.

Зроблено це було в ультимативній формі – як писала "ЕП", керівникам областей просто донесли думку, що уряд більше не буде доплачувати за дорогий газ. Містам і селам належить самим вирішити питання, за рахунок чого вони будуть опалювати своїх мешканців.

Відразу ж їх погляди звернулися до станцій та котельним на трісці та соломі. Альтернативи їм таки не існує.

Але залишається нюанс – будувати такі станції невигідно. А значить, бізнес не захоче вкладати в ці проекти. Своїх же грошей у місцевої влади немає.

Щоб гроші пішли в " альтернативку", потрібні зміни до законодавства, які суттєво потіснять спочатку позиції "Енергоатому", а потім – Ахметова. Звичайно, лобісти останнього не мають наміру сидіти склавши руки.

Про сформовану ситуацію ми говорили з головою правління біоенергетичної асоціації України Георгієм Гелетухою. У розмові також брав участь Ростислав Марайкін, який захищає інтереси біоенергетики в тому числі через впровадження відповідних нацпроектів. Для зручності, їхні відповіді ми наводимо як відповіді від однієї особи.

— Як розрізняються сектори відновлюваної енергетики в Україні та ЄС?

— У балансі Європейського союзу відновлювальна енергетика займає 13%. З них 10 %, тобто 65% від усіх відновлюваних джерел енергії, це біомаса, а 3% – всі інші.

Навіть цей факт ніхто не знає і не хоче знати. Запитайте українських експертів, які відповідають за відновлювану енергетику: "Які найперспективніші джерела відновлюваної енергії в Україні?". Вам назвуть сонячну та вітроенергетику.

Тобто ми рухаємося взагалі не в ту сторону. Тим більше, що Україна як аграрна країна з величезною територією має величезні запаси саме біомаси.

— А які установки працюють в Європі?

— Близько 90% установок працює на твердій біомасі. Це відходи деревини, тріска, пелети. Пелети використовує, в основному, приватний сектор.

Ще 3% установок – біогаз, 3% – рідке біопаливо і приблизно 3% – тверді побутові відходи. Тобто основні технології отримання енергії з біомаси – це все ж спалювання біомаси. Якщо це теплова енергія, то котли, тобто спалили та нагріли воду, воду подали на опалення або на гаряче водопостачання.

— Як у ЄС стимулюють цей сектор? "Зелений" тариф?

— Шістнадцять країн ЄС регулюють це через "зелений" тариф. Як правило, це фіксований тариф, розмір якого визначений на 20-30 років. Найчастіше він поступово зменшується в міру наближення до кінця дії .

Україна діє за такою ж схемою. Ще дев'ять країн йдуть по іншому шляху: використовують "зелені сертифікати". На їх думку, це більш ринковий механізм.

Суть його в тому, що на кожен кіловат, вироблений за допомогою поновлюваних джерел енергії, друкується якийсь сертифікат. Після того як електрику віддано в мережу за ринковою ціною, сертифікат можна продати на біржі та отримати додатковий прибуток.

Попит на ці сертифікати формують політики за допомогою встановлення для країни цілей з вироблення електроенергії поновлюваних джерел і доведення цих цілей до підприємств. А фірма сама вирішує: використовувати свої поновлювані джерела або просто купити такий сертифікат на біржі.

Діючий у нас механізм "зеленого" тарифу побудований інакше. Для нашої країни актуально використовувати його для залучення інвесторів в енергетичний сектор.

Від цього виграє держава, тому що зношеність цього обладнання вже максимальна, а грошей у бюджеті немає. Другий ефект – ця електроенергія отримана з місцевого джерела палива – біомаси, а не з природного газу.

— Нинішня редакція закону "Про електроенергетику" дозволяє це зробити?

— За останні чотири роки в Україні було реалізовано всього три проекти з використанням біомаси загальною потужністю 10 МВт. При тому, що сонячних електростанцій побудували вже на 300 МВт, ВЕС – 220 МВт. Чому? Тому що нинішнього коефіцієнта "зеленого" тарифу недостатньо.

У прийнятій в кінці 2012 року редакції закону було кілька принципових змін. Перша – було спотворено термін "біомаса".

Визначення терміну "біомаса" в європейській директиві – це органічна речовина у вигляді відходів, продуктів та залишків лісового та сільського господарства. У нас з визначення виключили слова "продукти" та "залишки". Залишилися тільки "відходи".

Тобто в нашому законі зараз сказано, що біомаса – це відходи лісового господарства та сільського господарства. Відходи у нас визначає класифікатор відходів. Згідно йому це тирса, обрізки, кора, коренева система. Трава, тріска, пелллети – не відходи. Тобто, грубо кажучи, 75 % сировини вони взяли та відокремили.

З тексту законопроекту зникли коефіцієнти з отримання біогазу та енергії з твердих побутових відходів. Був знижений коефіцієнт по біогазу: з 2,7 до 2,3.

Далі, змінено алгоритм підрахунку "місцевої складової". З 1 липня 2014 року нам треба забезпечити 50% обладнання місцевого виробництва для об'єктів, що працюють на твердій біомасі. Однак парові котли та парові турбіни для електростанцій на твердій біомасі в Україні не виробляються.

Це досить складне устаткування, воно не з'явиться тут ніколи.

— Яку частку собівартості складають витрати на котел та турбіну?

— Близько 70%. У чинному законі "місцева складова" розподілена по всіх компонентах товарів та робіт: котел, турбіна, будівельні роботи. По-моєму, вартість коштів, витрачених на будівельні роботи, може становити до 40%. Тобто 40 % ми можемо забезпечити за рахунок будівництва, а потрібно 50%.

Це, на жаль, неможливо виконати, в тому числі тому, що в тексті закону котел неправильно названий термінологічно. Замість слова "котел" використовується "бойлер". А за українською термінологією "бойлер" – це теплообмінник. НКРЕ вже висловилася: приносите нам теплообмінник, вироблений в Україні.

Аналогічна помилка допущена і в частині біогазу. Там реактор названий "гідролізним", але в складі біогазової установки немає такого реактору. А український закон вимагає його наявності, причому українського виробництва.

До чого це призводить? Приходить інвестор, дивиться законодавство і думає: "Я можу це виконати? Ні. І каже: "До побачення! Я пішов в іншу країну!".

Нарешті, "перелік продуктів з відходів з продуктів, що є біомасою, для цілей цього закону встановлюється Кабінетом Міністрів". Тобто крім названих найважливіших перешкод ще Кабмін визначатиме, біомаса це чи ні!

— Але ви ж брали участь в процесі доопрацювання законопроекту.

— На комітеті були присутні експерти нашої асоціації та інших секторів відновлюваної енергетики. Але на всі наші доводи ми чули: "Нам все одно".

Зустріч була зрежисована. Була команда "рубати". Енергетичний комітет виконав її ідеально. Перед другим читанням нас повинні були всіх зібрати, але зустріч не відбулася. Нас повідомили, що рішення вже прийнято.

Це була робоча група, вони прийняли всі поправки Глущенко. Тому на друге читання пішов закон з його правками, причому абсолютно з усіма. Зате тепер всі визнають, що закон не працює і треба щось робити.

— Який сенс звичайної теплової генерації стопорити поновлювану?

— У голові "вітровиків" та "сонячників" до цих пір існує думка, що потенційний ринок біомаси дуже великий.

Він виросте, а їм не вистачить коштів на "зелений" тариф . Тому вони намагаються тримати цей сектор, щоб розвинути свої потужності. Хоча Клюєв, маючи найбільшу сонячну станцію, вже більш спокійно та лояльно відноситься до біомаси.

— Тобто це протиріччя з традиційною генерацією?

— Так. "Дтек" – власник всіх вугільних станцій в Україні. Вся електроенергія, що отримується від біомаси, починає конкурувати зі струмом, отриманим з вугілля.

Мені передавали ось такі коментарі менеджерів "ДТЕК": "Це що – вони хочуть 1% електроенергії забрати під біомасу? Це ми повинні їм віддати 1% нашого ринку?". Тобто вони ставляться до цього як до свого монопольного ринку.

Це притому, що собівартість електроенергії на деяких вугільних станціях дорівнює "зеленій" електроенергії з біомаси. І цю різницю між собівартістю та ринком вони отримують з бюджету.

— Це конкуренція за ринок або конкуренція за дотації?

— Це просто конкуренція за ринки електроенергії. У першу чергу, з вугільниками. Ясно, що запустивши якісь електростанції на біомасі, атомний блок не зупиниться, ГЕС – теж. Фактично, може зупинитися якийсь вугільний блок. Так, тут є пряма конкуренція.

Друга конкуренція – з колегами по поновлюваному сектору. Хоча зараз у нас немає вираженої конкуренції з ким-небудь. Вся вироблена електроенергія йде в оптовий ринок, звідти – до споживача. Формально – прямих конкурентів немає.

Однак на підході нова модель: контракт та компенсуючий фонд. Ось цей компенсуючий фонд вже буде працювати за іншим принципом.

Відповідно до законопроекту, він буде наповнюватися двома джерелами: "Укргідроенерго" та "Енергоатомом". А витрачатися буде вже на всі "зелені" проекти і на компенсацію різниці тарифів для населення й ТЕС.

Там вже явна конкуренція і є сенс гальмувати біоенергетику. Тоді більше залишиться на "сонце" й "вітер". "ДТЕК" має інтереси у вітроенергетиці, а група Клюєва – у сонячній енергетиці. У них прямий інтерес "рубати" біоенергетику.

— Як вийти з цієї ситуації?

— Ми подали законопроект № 2946. Пропонуємо змінити трактування терміну "біомаса" на більш європейську: до слова "відходи" додаємо "продукти та залишки".

Але і з цього простого питання є заперечення. З'явився альтернативний проект закону № 2171А. У ньому термін "біомаса", який начебто нейтральний, знову пропонується змінити. Пропонується додати до слова "відходи" "продукти з відходів". Тобто це нічого не змінює.

— Ви також пропонуєте підвищити коефіцієнти "зеленого" тарифу для біомаси та біогазу?

— Так, 2,7 – для твердої біомаси та 3 – для газу. Тут два різновиди: для аграрного біогазу ми просимо коефіцієнт 3, а для біогазу інших видів – 2,7. В останньому випадку мова йде про звалища, каналізації та рідкі відходи харчопрому.

— Які терміни окупності за чинною схемою та за запропонованою?

— Ось дві біогазові станції: одна на 500 кВт, друга – на 2 МВт. Якщо остання станція не зможе продавати вироблене тепло, при нинішньому коефіцієнті "зеленого" тарифу термін окупності – 15 років, а після 2015 року – 19 років. Якщо підняти коефіцієнт тарифу до 3, цей термін скорочується до дев'яти років.

— А чому не враховується тепло?

— Тому що поблизу свиноферм та птахофабрик часто не так багато споживачів тепла. Якщо вам дуже пощастить, то ви зможете продати 20-30% тепла.

— А які будуть терміни окупності для станцій на твердій біомасі?

— Якщо розраховувати, що ТЕС працює на трісці і продає тільки електроенергію, то окупність при нинішніх коефіцієнтах складе близько десяти років. Для більш потужних блоків, наприклад 6 МВт, цей термін знизиться до семи років.

— Ви вже готові до нового витка протистояння?

— Так, знову буде війна, противники ті ж. Зате додався союзник: цей законопроект цікавить весь аграрний сектор. Для них це додаткове джерело доходу. Продавати на такі станції можна й відходи лісового бізнесу.

У Данії активно використовують солому. За словами фермерів, вони мають приблизно однаковий дохід від продажу зерна та від продажу соломи. Тому це фактично 50% додаткового доходу.

Якщо сільгоспвиробник буде продавати аграрні відходи на біостанції, він може окупити собівартість посіву даного продукту. Одним словом, сільгоспвиробнику буде безкоштовним вирощування тієї чи іншої культури.

Те ж стосується й тваринництва. Зараз люди перекривають дороги, протестують проти будівництва нових пташників та корівників через проблеми з відходами.

— Через гній?

— Звичайно, це ж запахи.

— Вони зникають потім?

— Якщо гній пропустити через біогазову установку, то він пахне як свіжоспечений хліб. Крім того, це ще й якісне добриво. Недарма ж німці побудували 7 тис. біогазових установок потужністю 3 тис МВт. Це три атомних блоки, які заміщені тільки біогазом.

Більше того, німці очищують біогаз до метану та дозволили транспортувати його по трубопроводах. Для цього газу діє схема з "зеленими" сертифікатами.

— Але ж фермер може сказати: раз ви на моїх відходах заробляєте, то послід або солома коштуватимуть мільйон доларів.

— Така проблема є. Частково вона пов'язана з нашою ментальністю, але це проблеми росту. У нас повинен сформуватися ринок біомаси як палива. Біомаса є, але ринку для біомаси – немає. Потрібно, щоб запустився механізм конкуренції, просто ринковий механізм.

З'являться станції – з'явиться попит – з'явиться пропозиція палива. Вже є кілька компаній, які займаються заготівлею біомаси як палива. Це їхній основний бізнес. Вони вже домовляються з лісгоспами та фермами. Чим більше їх буде, тим меншою буде проблема, про яку ви сказали.

Наприклад, у Литві на 5 млн. чоловік населення працює сім ТЕС на біомасі та п'ять або сім компаній з заготівлі біомаси. Генерація просто вибирає постачальників на тендерній основі – і все.

У біомаси є ще одна перевага перед газом. Газове питання не може вирішити ні мер, ні голова місцевої адміністрації, ні, як показує практика, президент. А ринок біомаси можуть відрегулювати мер та голова області.

— Як працюють ТЕС з використанням біомаси?

— Змішують біомасу з вугіллям та спалюють через один пальник або спалюють біомасу через окремий пальник.

— А енергетична віддача при згорянні біомаси не нижче?

— Теплоздатність біомаси нижча, але у неї більше летючих сполук. Тобто нею можна не тільки замістити вугілля, а й частково зменшити газову підсвітку, яка все одно використовується. Плюс користь для екології : вугілля має сірку, а біомаса – ні. Ось 5 % підмішали – відразу на 5% викиди сірки впали.

— Як місцева влада реагує на пропозиції запровадити нововведення?

— Зустрічають як дорогого гостя. Тим більше, це приватні інвестиції – не потребується участь бюджету. Потрібно тільки створити умови.

У обладміністраціях кажуть: "Так, нам такий проект потрібен". Шукають зручні площі, ті ТЕЦ, які працювали на вугіллі і вимагають реконструкції. Як реагує місцева рада? Відразу: "Так! Цікаво, підтримуємо".

— На рівні області чи міста?

— На рівні міста – коли з'ясовується, що інвестор готовий побудувати ТЕС або реконструювати стару та перекласти тепломережі до споживача за свої гроші. Однак при цьому необхідно виділити землю для будівництва або віддати в оренду існуючу котельню або ТЕС.

— Або у власність, або в оренду?

— Або продати. У нас більше поширений орендний механізм, а потім вже можна виходити на приватизацію. Що відбувається потім? "Ну як же ми розстанемося з комунальною власністю? А давайте так: ми вам ділянку виділимо, ви там побудуйте, а ми у вас, коли запрацює, тепло купимо".

На цьому часто й закінчуються переговори. Жоден інвестор, тим більше в нашій дійсності, в це не повірить. Для нього смерті подібно, якщо в місті змінюється влада, і його контракт на продаж тепла достроково розривається.

— А як тоді інвестувати?

— Тут і починається проблема. Якщо інвестор не купить станцію, схема працювати не буде. З тепломережею складніше, її не можна купити – за законом вона не продається.

— Але можна взяти в оренду або концесію.

— Так, для зменшення ризиків мережу треба брати в довгострокову оренду. Так інвестор, принаймні, на термін життя проекту захищений. Все інше працювати не буде.

Купити ТЕС теоретично можна. Об'єкти, які були на балансі Мінпаливенерго, періодично пускаються на приватизацію. Там можна як переводити повністю на біомасу, так і частково. Вся інфраструктура є: і підстанція, і тепломережі.

Можна використовувати сховища мазуту. Можна брати будь-який обласний центр і встановити ТЕС потужністю мінімум 6 МВт електрики.

Якщо наш проект закону запрацює, то пряма економія газу досягне 4 млрд. кубометрів. До того ж, коли ми переводимо нашу енергетику з газу на біомасу, гроші йдуть не до Росії, а в наші лісгоспи та аграрні підприємства.

— Скільки коштує побудувати таку установку?

— ТЕС, що спалює тверду біомасу, – 3 тис. євро на 1 кВт при невисокій потужності. Більш великий проект – 2700-2800 євро на 1 кВт. Діапазон для біогазових станцій – 3000-3800 євро за 1 кВт встановленої потужності.

— А такі ж параметри для звичайної генерації? Вугільної, наприклад.

— Напевно, 2 тис євро або більше. Але вартість же ще формується за рахунок витрат на електрофільтри, які можуть дорівнювати вартості самої станції.

— Раніше обговорювалася ідея будівництва сміттєспалювальних заводів...

— Є кілька підступів до сміття, треба всіма займатися, але найперспективніший – рециклінг. Його суть в тому, що після роздільного збору біомаса використовується повторно. Однак з економічних причин це невигідно робити. Залишаються два шляхи: викинути все на звалища або побудувати сміттєспалювальний завод.

У даному випадку кращою альтернативою є сміттєспалювання. Сучасні технології дозволяють повністю спалити всю органіку. Зольний залишок з побутового сміття слабкий. Ця енергія теж вважається "зеленою", бо сміття – поновлюваний ресурс, в ньому більше 65% біомаси.

Місто	Населення, тис. чоловік	Кількість сміття, тис. тонн	Можлива перспектива будівництва, МВт
			Загальна потужність, МВт	Електрична потужність, МВт
Київ	2 600	1 196	20	70
Харків	1 500	690	100	35
Дніпропетровськ	1 100	506	100	35
Донецьк	1 000	460	100	35
Одеса	1 000	460	100	35
Луганськ	482	230	60	18
Львів	788	362	60	18
Запоріжжя	848	390	70	21
Севастополь	360	165	30	7
Сімферополь	344	158	30	7
Макіївка	384	176	30	7
Маріуполь	490	225	60	18
Суми	302	138	30	7
Тернопіль	235	108	30	7
Рівне	245	112	30	7
Кривий Ріг	685	315	60	18
Миколаїв	500	230	60	18
Полтава	319	146	30	7
Вінниця	391	179	30	7
Горлівка	316	145	30	7
Ивано-Франківськ	237	109	30	7

Існуючі сміттєспалювальні заводи не виробляють ніяку корисну енергію, там не стоять турбіни. Вся енергія просто скидається в атмосферу. Хоча, наприклад, Стокгольм повністю забезпечений теплом від сміттєспалювання. Навколо міста відразу кілька сміттєспалювальних заводів по периметру.

Щоб це стало можливим в Україні, необхідний або "зелений" тариф, або потрібно підняти тариф на переробку сміття в п'ять-десять разів. Нинішнього тарифу недостатньо навіть для того, щоб довезти сміття до звалища.

Сучасні тарифи на переробку сміття у Європі – 50-100 дол. за тонну. Тобто необхідно платити сміттєспалювальному заводу, щоб він прийняв це сміття. А у нас тариф – близько 10 дол. за тонну. Значить, це нереально.

Другий шлях, який ми пропонуємо в законопроекті, – підняти тариф для населення в два рази, а інше перенести на "зелений" тариф. Вийде, що для сміттєспалювання потрібен тариф з коефіцієнтом 3 – 16,5 євроценти за кВт.

— Чому парламент досі не прийняв таку ініціативу?

— Думаю, справа в інтересах людей на місцях. Для багатьох це прибутковий бізнес. Одному з міст у західній Україні надійшло десяток пропозицій за останні роки. Проблема набула масштабу стихійного лиха, але нічого не вирішується.

— Невже це так складно?

— Візьмемо Київ. Багато років говориться про будівництво двох сміттєспалювальних заводів. Навіть контракт взяли у москвичів. Там контракт підписаний, у нас – ні.

Що зробила Москва? Вона побудувала сучасний завод, плату для населення залишила таку ж, а все, що потрібно для покриття інвестиційної різниці, взяла на міський бюджет. Москва доплачує за своїх мешканців те, що потрібно для сміттєспалювального заводу, а інвестор отримує свої гроші.

Київ не може компенсувати ці кошти інвестору з місцевого бюджету, тому контракт такий самий, а інвестор не йде.

Якби наш проект підтримав парламент, ми б отримали ринок електроенергії з біомаси. За нашими оцінками, до 2030 року у нас може бути побудовано 2 100 МВт електричної потужності на біомасі – 4% в енергобалансі країни.

На кожен МВт електрики можна встановити приблизно 3 МВт теплових . Тобто цей закон скорочує споживання 4 млрд. кубометрів газу.