Нещодавно Міністерство енергетики та вугільної промисловості України оприлюднило остаточний варіант Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Змін порівняно з варіантом, запропонованим для громадського обговорення небагато, але вони є.

Стосуються ці зміни і поновлюваних джерел енергії. Як відомо, Україна взяла на себе зобов'язання перед Енергетичним співтовариством довести частку відновлюваних джерел енергії в загальному обсязі вироблюваної енергії до 11% до 2020 року. Це зобов'язання зараз враховано в стратегії розвитку галузі. За базовим сценарієм, встановлена потужність об'єктів відновлюваної енергетики, генеруючих електроенергію, без урахування великих ГЕС до 2020 року складе 6,9 ГВт із загальної встановленої потужності в 59,4 ГВт, в той час як у попередньому варіанті стратегії передбачалося лише 1,6 ГВт потужності поновлюваних джерел енергії. Таким чином, частка ВДЕ у виробництві електроенергії до 2020 року складе 11,6% за базовим сценарієм та 14,6% за оптимістичним. Водночас подальша динаміка погіршується, і до 2030 року ми бачимо лише 12,6% ВДЕ в загальній встановленій потужності. Таким чином, частка чистих джерел енергії в загальному обсязі виробленої електроенергії за 10 років з 2020 по 2030 року за планами профільного міністерства збільшиться лише на 1%. Залишається лише сподіватися, що до того часу стратегія буде переглянута – в наших умовах робити прогнози на 20 років нереально.

Загальний обсяг інвестицій, який, на думку авторів документа, необхідно вкласти в розвиток паливно-економічного комплексу України до 2030 року, становить 1,821 трл. грн. У порівнянні з попередньою версією документа, сума збільшена на 95 млрд. грн. (з 1,726 трлн. грн.). З цих коштів на розвиток поновлюваних джерел енергії планується залучити близько 130 млрд. грн. приватних інвестицій. При цьому розвиток відновлюваної енергетики буде відбуватися на основі конкуренції з традиційною енергетикою. Зниження «зеленого тарифу» на тлі зниження собівартості будівництва електростанцій сприятиме збереженню незначного впливу відновлюваної енергетики на тарифи за електрику і в той же час дозволить нормально розвиватися сектору. Для порівняння – інвестиції в теплову енергетику збільшені з 281 млрд. до 324 млрд. грн., в атомну – з 388 до 391 млрд. грн. При цьому об’єм фінансування атомної енергетики визначений без урахування витрат, пов'язаних з можливим придбанням активів у виробничих потужностях з ізотопного збагачення урану, вдосконаленням інфраструктури підтримки та забезпечення розвитку експлуатації АЕС та інш.

Трохи більше уваги приділено і проблемам енергоефективності, що пов'язано з вступом України в Європейське енергетичне співтовариство і прийняттям на себе зобов'язань і з енергозбереження. Основною метою Національного плану дій з енергоефективності до 2020 року, який повинен бути розроблений урядом є доведення збереженої енергії до рівня 9% від середньої кількості кінцевого споживання до 2020 року. Разом тим, на сьогодні енергоємність української економіки в 3,7 рази гірше, ніж у одного з лідерів – Німеччини, в 3,4 рази вище, ніж у Франції, в 3,2 – Японії і т. д. До 2030 року Стратегія передбачає зниження енергоємності ВВП на 54%, тобто навіть через 16 років енергоефективність нашої економіки буде гірше, ніж вже зараз у Румунії, Польщі, Чехії, Бразилії, не кажучи про розвинені країни, які приймають усе більш жорсткі норми з енергоефективності.

Незважаючи на всі свої недоліки, Стратегія не є документом, від якого не можна ні на крок відійти, а швидше декларацією намірів, які можуть бути змінені в залежності від ринкової ситуації в даний момент. З цієї точки зору, позначення державних орієнтирів, за умови подальшого опрацювання профільного законодавства (сприяння отриманню «зелених» тарифів, пільги та гарантії виробникам вітчизняного обладнання для ВДЕ, субсидії для впровадження енергозберігаючих технологій і т. д.), є необхідним кроком.