Гострота фінансово-економічних криз XX-XXI століть поставила на порядок денний завдання пошуку більш ефективних інструментів боротьби з ними.

Перша спроба застосувати нестандартне рішення — використовувати екологію як антикризовий механізм — відноситься до 1930-м рокам. Так, у Сполучених Штатах Америки в часи Великої Депресії був створений Громадянський Корпус по Консервації Природних Ресурсів (Civilian Conservation Corps (CCC), у завдання якого увійшло створення додаткових робочих місць шляхом організації тимчасових робіт з збільшення площі лісонасаджень, а також впровадження інфраструктурних та меліоративних проектів.

Безумовно, ці дії були дуже обмеженими і точковими та ефект від їх реалізації був невеликий, проте вперше в історії вони позначили саму ідею використання «зелених» важелів в більш широкому економічному контексті.

Друга спроба відноситься до 2008-2009 років і демонструє новітні тенденції сучасної екологічної політики — курс на підвищення енергоефективності та зовсім інші масштаби. До того ж, імплементувати «зелені» важелі в антикризові пакети національного рівня було запропоновано «зверху».

Так, наприкінці 2008 року ЮНЕП проголосила «Новий глобальний «зелений» курс, відповідно до якого багато країн світу включили еколого-економічні інструменти у свої плани і програми боротьби з кризою. В цілому можна говорити про п'ять основних групах:

•     Підвищенні енергоефективності,
•     Модернізації та розвитку транспортної інфраструктури,
•     Програмах утилізації транспортних засобів,
•     Розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) і
•     Підтримці еко-інновацій.

Наведемо кілька прикладів.


Характер «зеленої» антикризової політики, її основні напрями, терміни і результати впровадження істотно відрізняються, що залежить як від стратегічних орієнтирів підвищення національної конкурентоспроможності, так і від частки короткострокових і довгострокових заходів у національних антикризових планах. Хоча досить складно оцінити наслідки її впровадження через віддаленого ефекту для навколишнього середовища багатьох важелів, все-таки можна зробити ряд показових висновків.

1. Наслідки глобальних змін клімату призвели світову спільноту до зосередження уваги на споживанні енергії та викидах "парникових" газів, що безпосередньо пов'язано з енергоефективністю.

Незначність ефекту в порівнянні з очікуваннями пояснюється недостатнім фінансуванням заявлених урядами заходів, недостатнім розумінням населеням вигод від впровадження енергоефективності на побутовому рівні і негативними наслідками розвитку будівельного сектора. Самі гарні результати були досягнуті в стабілізації соціальної сфери — збереження або створення додаткових робочих місць в галузях, які найбільше постраждали від економічного спаду.

Проте, експертами прогнозуються довгострокові екологічні вигоди від скорочення енергетичних потреб (у більшості випадків мова йде про витрати на опалення) і від скорочення імпорту викопного палива. Наприклад, за прогнозами експертів, в Чехії такі заходи призведуть до скорочення в 2020 році викидів парникових газів на 0,3% і збільшення на 0,05% ВВП.

2. Була ще раз підтверджена перспективність розвитку альтернативної енергетики з економічної, екологічної та соціальної точок зору.

Тому інвестиції в поновлювані джерела енергії, включаючи модернізацію електромереж, зайняли в антикризових програмах друге за популярністю місце.

3. Був апробований кардинально новий еко-механізм — утилізація автотранспорту.

Орієнтуючись на швидке відновлення автомобільного сектора, такі програми стимулювали купівельну спроможність і збереження робочих місць. Однак екологічний ефект цього ноу-хау є кілька дискусійним, адже не можна скидати з рахунків поступове нівелювання позитивних досягнень внаслідок великої кількості споживачів, які придбали автомобілі на пільгових умовах.

4. Як і в 30-х роках ХХ століття, було впроваджено велику кількість інфраструктурних проектів.

Разом з тим, незважаючи на, здавалося б, екологічну спрямованість поліпшення багатьох транспортних розв'язок, досвід початку ХХI століття продемонстрував негативний вплив будівельних робіт на навколишнє середовище (збільшення викидів вуглекислого газу в результаті розширення виробництв цементу, металу та ін), який може бути мінімізований тільки внаслідок ефективного використання логістичних удосконалень в майбутньому. Тому ефективність даного інструменту може розглядатися тільки в довгостроковій перспективі і з урахуванням балансу плюсів і мінусів.

5. Незважаючи на безперечність позитивних наслідків еко-інновацій, кількісні оцінки їх впровадження також можна буде зробити в довгостроковій перспективі (не раніше, ніж через 7-10 років).

Таким чином, досвід використання еколого-економічних інструментів для боротьби з фінансово-економічною кризою 2008-2009 років продемонстрував їх значний антикризовий потенціал при одночасному позитивному ефекті для навколишнього середовища. Однак очевидно, що найбільш повно його можна розкрити тільки при значних превентивних капіталовкладеннях.

З точки зору швидких заходів реагування, поліпшення стану навколишнього середовища в результаті використання таких механізмів є незначним, проте це дозволяє трохи пом'якшити соціальну напругу в країнах. У довгостроковій перспективі також очікуються позитивні результати, однак на даному етапі неможливо об'єктивно їх спрогнозувати і оцінити.

Тому масове впровадження «зелених» важелів у вказаний період доцільно розглядати як першу масштабну апробацію, яка дозволить, після вдосконалення, включити їх в національні стратегії розвитку і пом'якшити вплив криз у майбутньому.