Як робити гроші з відходів?

Стоячи над купою тирси на підлозі цеху, виробник дерев'яних рам і доцент факультету економіки та права курської сільгоспакадемії Олег ФОМІН розмірковував про утилізацію відходів. У цеху було прохолодно.

– От би в піч їх, натопити, – майнула думка. – А чом би й ні? Можна використовувати тирсу!

Ідея паливних пелет валялася під ногами вченого, і він її підняв. Пелети робляться не тільки з тирси, а й з інших відходів – соломи, лушпиння від гречки і пр. Того, від чого фермери зазвичай не знають, як позбутися. Пропорція виробництва 1:1:1 тонна соломи – 1 тонна паливних гранул. При цьому теплотворну здатність можна порівняти з вугіллям.


Споживач лічення любить

Розробивши технологію, Фомін почав писати бізнес-план. Стартовий капітал – 2 млн рублів (преси, дробарки, наймання персоналу). Собівартість 1 тонни гранул – 2-2,5 тис. рублів. Підприємець заклав ціну тонни в 3 тис. рублів. При такій сумі проект мав окупитися за 3 роки з щорічною рентабельністю 52%. Та й для споживача ціна Олегу здавалася смішною – вугілля коштує в 2 рази дорожче. Таку ж суму цілком могли потягнути фермери.

Інноваційну ідею зауважив Ощадбанк Росії і виділив під бізнес-проект фант. Проект здатний розвивати сільську місцевість, створювати робочі місця, боротися з відходами, з яких зазвичай утворюються лише звалища.

Але якщо банківська підтримка прийшла відразу, то споживач поки затримується в дорозі. При більш детальному вивченні ринку виявилося, що російські фермери до такого експерименту не готові. Занадто малі господарства не можуть собі дозволити викласти відразу 200 тис. за котел, який потрібен для палива. А у великих немає такої необхідності.

Чи вигорить бізнес?

Поки Олег Фомін і його проект на роздоріжжі. Через політичну ситуацію вчений вважає ризикованим починати роботу тільки на експорт (у Європі до новинки відкриті). А от коли дозріє російський споживач, поки неясно. Про це ми запитали експертів. Прогноз перший. Російський споживач масово не готовий переходити на біопаливо. У компанії «Вудвілль» виробляють паливні брикети із залишків від свого дерев'яного виробництва.

– Це парадоксально, але в країні, де розвинене сільське господарство, де багато лісу, топити біопродукцію не прийнято, – дивується гендиректор «Вудвілля» Олександр ХАЙЛІС. – Зате в Німеччині та Польщі кожен другий будинок має відповідні системи опалення. Туди ми і продаємо наші брикети.

У Росії ж, поки вартість електроенергії відносно низька, продати біопаливо дуже проблематично, вважає Хайліс. Він сам не перевів своє підприємство на біопаливо незважаючи на те, що сировина для нього викидна, залишки від власних робіт. Обладнання цехів новими опалювальними системами вийде не дешевше, ніж використання електроенергії. А ситуація на ринку в Росії навряд чи зміниться раніше, ніж років через 10, коли споживач усвідомить важливість екологічно чистого палива. Прогноз другий. Фермери готові закуповувати паливні пелети за умови стабільної ціни.

– Так це дуже дешево! – підраховує керівник «Школи фермерів» В'ячеслав ГОРЄЛОВ (Перм). – За ціною цікава пропозиція. Якщо через логістику ціна підвищиться несуттєво, то в багатьох віддалених селах продукція буде затребувана.

За словами Горєлова, газу поблизу фермерських господарств його і його колег взагалі немає. І не передбачається. Поки топлять дровами, деякі фермери переходять на печі на гною. За умови, що тепловіддача від гранул буде не гіршою, багато хто може розглянути таку пропозицію. Якщо дізнаються про неї, звичайно.

Концепція самої технології вже готова, бізнес-план підрахований. Справа за маркетингом. Як ми бачимо, попит на нове паливо знайти можна. Питання в тому, як донести інформацію до досить консервативного споживача -фермера. Над цим сільгоспакадемії та Олегу Фоміну починати працювати тільки належить.

Екологічно чисте, дешеве, безвідходне – такими категоріями можна охарактеризувати виробництво біопалива від учених курської ГСХА імені професора І.І. Іванова. Проект визнано Ощадбанком кращою бізнес-ідеєю в сфері переробки сільськогосподарської продукції на Курській землі. Але реальний попит на новинку поки знайшовся тільки в Європі.