У Чернігівській області значна кількість шкіл майже повністю відмовилася від вугілля та газу та перейшла на дрова, пелети та брикети з лушпиння соняшнику, тирси та сої.

Місцеве паливо дозволило навчальним закладам суттєво заощаджувати кошти.

Як зазначає начальник Варвинського відділу освіти Володимир Кутовий, Леляківська та Брагинцівська школи на твердопаливних котлах ще торік закупили на міні-заводі в селі Івківці Прилуцького району брикет з соняшнику через систему "Прозоро".



    «Сертифіковану продукцію привозять у мішках, — розповідає освітянин. — Паливні брикети типу "Nestro" з лушпиння соняшнику, деревної тирси та сої згоряють повністю, майже не виділяючи диму та не залишаючи попелу».

За словами Володимира Кутового, нове паливо додало роботи кочегарам — брикети треба підкидати через кожні дві години, однак обходиться значно дешевше вугілля. «До подій на Донбасі топили антрацитом (фракції "семечка"), — пояснює фахівець. – Згідно з підрахунками, по калорійності виходить 1 до 2, але тонна антрациту сьогодні коштує 4 тисячі гривень, а тонна брикету – півтори».

У Городнянському районі школи експлуатують котли змішаного типу, які можуть працювати і на твердому паливі,і на природному газі. Як не дуже холодно, топлять дровами, мороз міцнішає — газом. Цьогоріч дрова закупили по 550 гривень за 10 складометрів(близько 0,75 кубометра щільної деревини).

У Бобровицькій школі N1 у минулому році встановили твердопаливний котел на «соняшнику» – і зекономили 141 тисячу гривень на опаленні. У цьому році твердопаливні котли облаштували в Озерянах, Вороньках, Старому Бикові.

За словами начальника Бобровицького відділу освіти Станіслава Лоленко, у районі п'ять шкіл мають твердопаливні котли і ще близько десяти — котли змішаного типу.

    «З газівниками співпрацювати стало важко: зобов’язали перевіряти лічильники, які по 5 років не відпрацювали, відвозили в обласний центр, у Чернігівгаз не запаковуючи належним чином, перевірка кожного обійшлася у 300 гривень, більше 10-ти визнали непридатними для користування, — нарікає освітянин. – Нові у Чернігівгазі пропонували купити за 10 тисяч гривень кожен, а ми придбали на заводі за дві. Однак їх теж треба перевіряти: непридатні запакуємо і відправимо на завод — хай виробник перевірить, що з ними не так».

Не краща ситуація і з вугіллям, дрова на опалення купували по тендеру ще влітку — до 300 гривень за куб, продовжує Станіслав Лоленко.

    «Наразі знайшли підприємство, яке встановить у школах свої котли на брикетах із соняшнику, буде кочегарів наймати і паливо підвозити, а температуру у приміщеннях контролюватиме через комп'ютерну мережу з Києва, — розповідає освітянин. – Таким чином, ми оплачуватимемо виключно використане тепло і будемо економити — ми поставили таку умову — не менш 10% від тієї суми, що йшла за газ».

Для великої школи це краще, ніж 300 кубометрів дров, які треба попиляти, порубати, кудись скласти, топити — два кочегари-пенсіонери не справляться, а вчителів заставляти не маємо права, пояснює Станіслав Лоленко, зауважуючи, що нові котли будуть тільки у наступному році — зараз треба розробити проекти.

В той же час на велику школу в опалювальний сезон іде 25-30 тисяч кубів газу.

В Ічнянському районі твердопаливні котли у школах топлять дровами, торфобрикетом, агробрикетом та щепою. Придбали понад 500 кубометрів дров за 70-180 гривень за кубометр, торфобрикет по 550 гривень за тонну без доставки зі Смолинського торфобрикетного заводу, розказує начальник Ічнянського відділу освіти Світлана Нагорна.

    «Шість шкіл отоплює одна котельня, — каже жінка. – Ми уклали договір на теплопостачання з приватним підприємством, яке привозить агробрикети з соняшникового лушпиння та тирси, і тепер платимо за тепло по калоріях — виходить у півтора рази дешевше, ніж газом, і тепліше».

Коли топили газом, взимку 16 градусів тепла тримали, а тепер 17-19 градусів, наголошує Світлана Нагорна. «"Агротрейд Інтер", яке з сільськогосподарських відходів виготовляє брикети, буде опалювати школи в селах Більмачівка, Гужівка, Монастирище, Заудайка, — говорить освітянка. — А "Росток Холдинг" забезпечив дровами школи в Гужівці та Ольшанах, які взагалі відмовились від вугілля, яке трохи залишилось з минулого року — завезли 53 тонни зі Львівського бассейну».

У корюківських школах топлять дровами і торфобрикетом, який возять з Ірванцівського торфобрикетного заводу по 1087 гривень за тонну. Дрова у Корюківському лісовому господарстві закупили по 184-224 гривень за кубічний метр. З 18 шкіл на газових котлах залишилось дві, в одній вже завершується встановлення твердопаливного котла.

У Менському районі переважно топлять вугіллям, дровами, брикетами та пелетами.

За словами начальника Менського відділу освіти Віктора Ємця, 75% котлів у районі працює на твердому паливі.

    «Торфобрикетом топимо у невеликих школах, де стоять напівпобутові котли, — сказав чиновник. — Вугілля марки "ДГ" закуповували по 1938 гривень за тонну з доставкою, марки "ПЖ" – по 2380 за тонну — постачає фірма "Сіверпромбуд". На торфозаводі "Ірванцеве" беремо брикети по 1152 гривні за тонну з доставкою, пелети купували в Чернігові, поки підприємство не згоріло — завезли десь 60% замовленого – тепер будемо скасовувати договір і проводити нові торги».

Як запевняє начальник Ніжинського відділу освіти Леся Лозова, район перейшов на місцеві види твердого палива. «Топимо дровами і торфобрикетом, — каже освітянка. — У школах Новгород-Сіверського району твердопаливні котли топлять торфобрикетом (1232 гривні/тонна з доставкою) і дровами з лісництва».

Школи Сосницького району опалюють виключно дровами.