Незважаючи на те, що Скандинавські країни виробляють багато пелет, все ж їх для власних потреб недостатньо. Зокрема, Швеція та Данія частково залежать від імпорту гранул з країн Балтії та Росії. Скандинавські портові обмеження сприяють постачанню пелет Балтійським морем, при якому використовують судна меншої тоннажності, ніж при атлантичній торгівлі.

У Данії один завод розташований у глибоководному морському порту, тому постачають пелети для нього із Північної Америки. Очікується, що покращення гнучкості інфраструктури ще суттєвіше збільшить обсяги поставок із Північної Америки. Інші важливі ринки збуту пелет – Німеччина, Австрія та, меншою мірою, Франція й Італія є більш ізольованими і залежать в основному від власного виробництва пелет у регіоні.

Попит на пелети у ЄС за останні десять років значно перевищив їхнє внутрішнє виробництво. Це призвело до зростання імпорту пелет з США. У 2016 році експорт деревних гранул з США до ЄС становив 4,9 млн т вартістю $920 млн. Якщо торговельні потоки будуть відповідати сучасним схемам, США зможуть забезпечити принаймні половину попиту на імпорт, ринкова вартість якого потенційно становитиме понад $1 млрд у 2020 році.

Іншими значними експортерами пелет до ЄС є Канада і Росія. У відповідь на попит у ЄС на пелети для промислового використання, виробничі потужності країн-постачальників було збільшено. Проте на імпорт пелет може вплинути імплементація вимог щодо сталості урядами окремих країн-членів ЄС.

За матеріалами EU Biofuels Annual 2017