Відновлювана енергетика в Україні: стимули і бар'єри

Аналіз умов для розвитку поновлюваних джерел енергії в Україні почнемо з погляду на розвиток цього сектора в країнах ЄС.

Енергоспоживання ЄС має дві характерні особливості. По-перше, рівень загального споживання первинної енергії практично не змінюється протягом останніх двадцяти років - 1700 ... 1800 млн. т н.е. /рік, і це за умови постійного зростання економіки і приєднання нових країн до ЄС. Утримання енергоспоживання на майже постійному рівні досягається шляхом планомірного впровадження заходів з підвищення енергоефективності та енергозбереження. По-друге, ЄС приділяє велику увагу розвитку ВДЕ. За період з 1991 р. споживання енергії з поновлюваних джерел збільшилася в два рази і становить зараз понад 153 млн. т н.е. /рік, або 9% загального енергоспоживання. Найбільший внесок з ВДЕ вносить біомаса - 6,2%.

Використання електроенергії в ЄС в останні роки тримається на рівні 3200 ... 3300 ТВт год / рік. На частку ВДЕ припадає близько 17% від цієї кількості. З ВДЕ найбільший внесок у виробництво електроенергії забезпечує гідроенергія (57,7% всіх ВДЕ), на другому і третьому місцях знаходяться вітроенергія (20,9%) і біомаса (19%).

Офіційні погляди на темпи розвитку ВДЕ в ЄС закріплені в Енергетичному плані ЄС 2007 року. Як мету, обов'язкову до виконання, було поставлено досягнення частки ВДЕ в загальному енергоспоживанні на рівні 20% і частки поновлюваних моторних палив - мінімум 10% в 2020 р. У «Дорожній карті з відновлюваної енергетики» (2007 р.), розробленій Європейською Комісією, проаналізовано, за рахунок чого можуть бути досягнуті цілі 2020 р. У цілому, за рахунок ВДЕ в ЄС має бути забезпечене 34% загального споживання електроенергії (Мал. 1). Зокрема, вітрові електростанції можуть забезпечити 12% від необхідного обсягу електроенергії. Виробництво електроенергії з біомаси (тверда біомаса, органічні відходи, біогаз) повинно потроїться, досягнувши 300 ТВт · год / рік (9% від загального виробництва електроенергії).




Ситуація в Україні

Порівняння структури споживання енергоресурсів в Україні з відповідними структурами енергоспоживання світу, ЄС та США приведено в Табл. 1.

 

	Світ у цілому	Україна	Країни ЕС-27	США
Природний газ	21,1	39,5	24,5	23
Нафта	33,1	11,8	36,6	38,9
Вугілля	27	28	15,7	23,7
Уран	5,8	18	13,5	9,3
ВДЕ	12,8	2,7	9,0	5,1

Основні висновки, які можна зробити з цього порівняння:

•  в Україні невиправдано висока частка природного газу в енергетичному балансі - майже в 2 рази вище, ніж у світі і ЄС.
• в Україні невиправдано низька частка ВДЕ - в 4 рази нижче, ніж у світі, і в 3 рази нижче, ніж в ЄС.

Механізми стимулювання використання ВДЕ:

У країнах ЄС, як і в більшості інших країн світу, для стимулювання виробництва ВДЕ, як правило, застосовується 4 основних економічних механізми:

1. Ринкові, а часто навіть вверхриночі, завищені за рахунок додаткового податку, вартості традиційних енергоресурсів (природного газу, нафтопродуктів, вугілля).

2. Спеціальні підвищені тарифи на виробництво електроенергії з поновлюваних джерел - так звані «зелені тарифи».

3. Субсидування кінцевому споживачеві від 20 до 40% загальної вартості покупки енергозберігаючого обладнання та обладнання для виробництва енергії з ВДЕ.

4. Чіткі діючі державні програми з використання ВДЕ.


Подивимося, як ці 4 механізму використовуються в Україні.


З цим в Україні рівно навпаки - ми субсидуємо ці вартості (зокрема природний газ) для населення та ЖКГ в рази від ринкової ціни.

Так, якщо житель індивідуального будинку платить за споживаний природний газ близько 800 грн/1000 м3 (при теплотворній здатності газу 35 МДж/м3) - у нього немає ніяких економічних стимулів займатися будь-якими енергозберігаючими заходами і впровадженням ВДЕ. Якщо він задумається про перехід з газу на деревне паливо, йому доведеться платити за дрова близько 250 грн / т (при теплотворної здатності дров близько 10 МДж / кг), що практично дорівнює вартості газу в перерахунку на одиницю енергії. При цьому йому доведеться додатково інвестувати в новий, досить дорогий сучасний древеноспалюючий котел (вартість якого може складати 6-10 тис. грн.). Тим більше конкуренцію з газом не витримують деревні гранули (пелети), вартість яких доходить до 800 грн / т.

Подібні розрахунки для інших варіантів енергозбереження (заміна вікон, утеплення дахів, підвалів, стін, установка сонячних водонагрівачів) також приведуть нас до термінів окупності необхідних інвестицій, принаймні, більше 10 років. І ніякі заклики до економії газу, його заміщення місцевими видами палива, на мою думку, не змінять ситуацію, поки для жителя індивідуального будинку природний газ буде залишатися найдешевшим видом палива. Прості розрахунки показують, що економічний стимул до економії газу виникає при підвищенні його ціни для населення, принаймні, удвічі, а для підприємств ЖКГ - в 1,5 рази.

Не секрет, що цей «дешевий» газ для уряду не є таким і субсидія, яка в кінці кінців виплачується з бюджету Україні на підтримку цієї ціни, досягає мільярдів гривень (в 2010 році - близько 34 млрд. грн.). А це, відповідно, недоплачені інші статті бюджету (зарплати вчителям, медикам, військовим і т.д.). Тобто в результаті за цей «дешевий» газ ми все одно доплачуємо його ринкову вартість, тільки вже з наших податків. Розумніше представляється тарифна політика, при якій ціна газу буде відповідати його ринковій вартості і не буде субсидуватися з бюджету, а за рахунок заощаджених в бюджеті коштів жителю допоможуть встановити той же древноспалюючий котел або утеплити будинок, що призведе до різкого скорочення споживання газу з відповідним зниженням витрат на його покупку. Субсидувати з бюджету треба те, що приведе до скорочення споживання газу, а не те, що приведе до збільшення його споживання.

Непродуманою представляється також практика поголовної газифікації сіл, коли за рахунок держбюджету практично до кожного села підводять природний газ, тим самим збільшуючи внутрішнє споживання газу в країні. Ці гроші краще було б інвестувати в заходи з енергозбереження та використання відновлюваних та місцевих видів палива, тим самим уникаючи газової залежності.

«Зелені тарифи» в Україні і ЄС.

	Підвищувальний коефіцієнт	Зелений тариф,  Євроцентів / кВт · год	Зелений тариф, коп / кВт · год
сонце (макс)	4,8×1,8	46,53	505,09
сонце (мин)	4,4×1,8	42,65	463,00
біогаз із сільгос сировини*	2,7	14,54	157,84
біогаз із  звалищ (макс) *	2,6	14,01	152,00
біогаз із звалищ (мін) *	2	10,77	116,92
біомаса	2,3	12,39	134,46
вітер (макс)	2,1	11,31	122,77
вітер (мін)	1,2	6,46	70,15
гідро (до 10 МВтэ)	0,8×1,8	7,75	84,18

 

* - Очікуються, якщо вето Президента буде подолано або відкликане.

Зелені тарифи на електроенергію з ВДЕ діє в Україні з 2009 р. У цілому існуючий закон про зелені тарифи є прогресивним і ефективним механізмом стимулювання сектора виробництва електроенергії з ВДЕ. На сьогоднішній день це практично єдиний діючий механізм, що підтримує проекти в цій галузі.

Правда в законі залишилися неврегульованими питання зелених тарифів для електроенергії з біогазу, твердих побутових відходів, спільного використання викопних і поновлюваних палив. Схоже, питання щодо розширення сфери дії закону на ці сектори будуть вирішуватися в Україну вкрай важко і повільно.

Крім того, дуже скоро закон може значною мірою втратити свою ефективність і привабливість для інвесторів через досить високі вимоги до «місцевої складової» використовуваного обладнання, матеріалів і послуг. Справа в тому, що закон вимагає забезпечити мінімальну частку місцевих витрат на обладнання, матеріали та послуги на рівні мінімум 30% для проектів впроваджуваних з 2013 г, і 50% - починаючи з 2014 р. При цьому, по більшості видів обладнання їх повне виробництво, або хоча б виробництво на рівні комплектуючих, на сьогоднішній день в Україні не освоєно і навряд чи буде освоєно в залишилися короткі терміни.
Зелені тарифи діють у ряді країн ЄС і їх порівняння з зеленими тарифами в Україну наведено в Табл. 3.

ЗТ, євроценти / кВт · год	Енергія вітру		Енергія сонця		Енергія біомаси		Біогаз із біомаси		Мала гідро		Геотермальна
	min	max*	min	max*	min	max*	min	max*	min	max*	min	max*
Німеччина	5,02	9,7	31,94	43,01	7,79	22,67	7,79	28,67	3,5	12,67	10,05	16
Італія		30				28		28		22		20
Болгарія	7,01	9,77	24,85	30,94	9,51	13,04	17,13	22,14	5,73	11,61
Австрія		9,7	25	38	10	14,98	13	18,5				7,5
Чехія	9	14	22	63	11	19	14	17	8	12		18
Україна	6,46	11,31	42,65	46,53		12,39		14,54		7,75
Іспанія		7,91	13,46	28,88	7,02	17,16	8,63	14,11		8,42		7,44
Франція	2,8	13	27,6	58	4,5	11,9			6,07	10,25	20	28
Великобританія	4,02	16,87	26,28	28,17			8,05	10,36	4,02	9,85

* - Включаючи бонуси

Порівняння зелених тарифів, що діють у ряді країн ЄС, з такими в Україні показує, що вони цілком порівнянні і значних перекосів не спостерігається. Якщо ранжувати ці 9 країн за величиною «середнього» зеленого тарифу (розрахованого як середній між максимальним і мінімальним значенням), то Україні буде на 1 місці по тарифу для сонця, на 5-м - для вітру і біомаси, на 6-м - для біогазу із сільськогосподарської сировини, на 7-м - для малої гідроенергетики.

На жаль, закон України «Про внесення змін до статті 17-1 Закону України «Про електроенергетику» про вдосконалення системи тарифоутворення на електроенергію, яка виробляється з біогазу», прийнятий Верховною Радою 6 жовтня, несподівано був ветований Президентом. Закон пропонував встановити зелений тариф для електроенергії з біогазу на рівні 116,9 - 157,9 коп / кВт · год в залежності від потужності установки і типу сировини. Як ми бачили вище, це повністю відповідає європейській практиці та законам про зелені тарифи.

Хочу відзначити досить активну позицію у відстоюванні цього закону більшості експертів, наукових і громадських організацій. Разом з тим, відверто здивувала позиція Голови Державного агенства України з енергоефективності та енергозбереження Миколи Пашкевича, який продовжує заявляти про те, що «в 2015 собівартість електроенергії з біогазу буде майже в 7 разів вище, ніж собівартість електроенергії з вітру» і на підставі цього робить висновок про те, що даний закон є «недоцільним».

Якби це справді було так, то в 2015 р. треба забирати зелений тариф у вітроенергетики, через її «дешевизну» (навіщо давати проектам з використання вітру мінімум 122 коп / кВт · год якщо за даними, на які посилається пан Пашкевич, їх собівартість складе 10 коп / кВт · год вже в 2017 р.?). Думаю, що в Україні зараз не знайдеться жодного експерта в області ВДЕ, який підтримає цю позицію Глави агентства. Ситуація тим більше дивна, тому що це агентство власне і відповідає в Україну за розвиток сектора ВДЕ, і повинна всіляко підтримувати всі його напрямки, включаючи біогаз. Як може розвиватися сектор, якщо Глава агентства, відповідального за його розвиток, вважає його розвиток недоцільним?




Як видно з малюнка, якщо існуюче зростання цін на електроенергію продовжиться (а відбувається він зовсім не через діючі в Україну зелені тарифи), роздрібні ціни на електроенергію 2-го класу напруги зрівняються із зеленим тарифом для біомаси вже в 2015 г, а для біогазу - в 2017 г, що власне і ілюструє досить швидкий вихід сектора біогазу на економічну рентабельність.

Слід також зазначити, що мінімальний зелений тариф на сонячну електроенергію складає 505,09 коп / кВт · год, що в 3,2 рази перевищує очікуваний зелений тариф для електроенергії з бігазу. Чому тоді подібна аргументація, яка використовується для дискредитації ідеї виробництва електроенергії з біогазу, не застосовується до сонячної електроенергії?


Державні субсидії кінцевому споживачу на впровадження подібних технологій складають в середньому 20-40% вартості цього обладнання. Ключовим є принцип субсидування саме кінцевого споживача, а не виробника обладнання. При цьому не порушується принцип ринкової конкуренції між виробниками, який веде до постійного вдосконалення самого устаткування. Наприклад, якщо хтось встановив у себе котел для спалювання біомаси, він звертається в уповноважене агенство для компенсації в середньому 20-40% (залежно від країни і типу устаткування) вартості цього котла.

В Україні, на жаль, подібні механізми зовсім не застосовуються. Тим самим продовжується порочна, на мій погляд, практика субсидування вартості енергоресурсів, замість практики субсидування вартості обладнання для економії або заміщення тих самих енергоресурсів. При обговоренні подібних питань дуже часто доводиться чути від чиновників різного рівня аргумент «грошей на такі субсидії немає». Зустрічне питання: чому вони тоді знаходяться для оплати всі тарифів що дорожчають на газ на кордоні України і на все зростаючу субсидію з держбюджету Україні для НАК «Нафтогаз» на покриття різниці зовнішніх і внутрішніх тарифів на газ? По суті, гроші на таке субсидування повинні йти з коштів, раніше йдуть на субсидування внутрішніх цін на енергоресурси (передусім природний газ).

Потрібно зазначити, що в новому Податковому кодексі передбачено низку преференцій з податків для компаній, що виробляють і використовують енергозберігаюче устаткування та обладнання для використання ВДЕ, але їх застосування на практиці викликає ряд значних труднощів для підприємств при оформленні цих преференцій. На жаль, вони поки не стали серйозним стимулом для інвесторів масово починати проекти в цій галузі.

Видається, що введення в Україні механізмів прямого субсидування обладнання для кінцевого споживача може змінити ситуацію радикально, реально підштовхнувши інвесторів (особливо внутрішніх) до широкого впровадження проектів з енергозбереження та використання ВДЕ.


Четвертий, перевірений світовою практикою механізм, - ретельне планування сектора енергозбереження та ВДЕ з виробленням в таких державних програмах чітких цілей, обов'язкових для виконання з розробкою відповідних механізмів фінансування. На жаль, тут Україні похвалитися також нічим.

Наприклад, оголошені цілі по ВДЕ відрізняються в рази в різних державних програмах. Найбільш амбітні з них: 30% ВДЕ в 2030 р. (Проект концепції Державної цільової науково-технічної програми розвитку ВДЕ до 2030 р.), найменш амбітні - 10% ВДЕ від загальної встановленої потужності генерації електроенергії в 2030 р. (Проект Енергетичної стратегії України до 2030 року. Розділ електрогенерація. 2011 р.).

Подібні державні програми у нас відрізняються декларативністю, необов'язковістю виконання, відсутністю механізмів фінансування, відсутністю відповідальності за невиконання та не грають значної стимулюючої ролі у розвитку сектора ВДЕ в цілому.

Можливо, картина вийшла трохи песимістична, а запропоновані заходи - досить радикальними і жорсткими, але, як відомо, правильні ліки не завжди приємні для пацієнта, але призводить до його одужання. Одужання вимагає і державна політика енергозбереження та використання ВДЕ в Україні.