Альтернативна енергетика: міфи і реальність

Лише в 2011 році Україна вперше була включена в рейтинг привабливих для «зелених» інвестицій країн, який складає аудиторською компанією Ernst & Young. А вже в 2012-му вона увійшла в топ-30 країн даного рейтингу. Це досягнення разом з іншими показовими результатами в галузі поставлені під загрозу прийняттям нової «Енергетичної стратегії України - 2030». Її цивільні обговорення і відверта інформаційна війна проти «альтернативи» в черговий раз продемонстрували непослідовність державних стратегій України, а також нездатність думати насамперед про інтереси країни, яка потребує енергетичної незалежності

Причини заминки

Цільовий показник сукупної потужності відновлюваної енергетики в енергобалансі країни до 2030 року, за умови прийняття Стратегії в існуючій на даний момент редакції, складе близько 2%. При цьому збільшиться ядерна складова, від якої рік за роком відходять навіть країни третього світу. Якщо ж говорити про необхідність дотримання Україною взятих на себе зобов'язань перед Європейським енергетичним співтовариством, то частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) повинна скласти не менше 12% вже до 2029 року. Так чому ж, коли на кону стільки стратегічно важливих питань, «альтернатива» в Україні і далі ставиться під питання?

Поширювати міфи про ВДЕ вигідно і цікаво кільком сторонам: починаючи від представників традиційної енергетики і завершуючи нашими сусідами, для яких це - питання геополітичного впливу. Одним з перших аргументів проти ВДЕ є питання про нібито високу вартість виробництва енергії з них. Однак при порівняльній оцінці вартості «чистої» енергії та енергії з традиційних джерел на користь останньої навмисно не враховується ряд важливих нюансів. По-перше, це зниження залежності країни від зовнішніх факторів, таких як постійне зростання цін на енергоносії: нафта, газ, вугілля та ін На сьогоднішній день в структурі тарифу теплової генерації в Україні понад 80% займає вартість палива.

У I половині 2012-го держава імпортувала 16 млрд куб. м газу на суму $ 6,724 млрд. У той же час, за оцінками Національної академії наук України, якщо б розвиток сонячної енергетики в нашій країні відбувалося так, як на Заході, це б дозволило зменшити імпорт газу на 5 млрд куб. м. Крім того, за словами прем'єр-міністра України Миколи Азарова, за умови впровадження енергозберігаючих технологій (у ЖКГ, бюджетній сфері, промисловості), можлива економія ще до 4 млрд куб. м газу. Оцінюючи щорічний обсяг імпорту газу в 30-33 млрд куб. м, можна сказати, що тільки за рахунок використання сонячної енергетики і механізмів енергозбереження можна замінити третину імпортного газу (за нинішніми тарифами економія складе більше $ 3,5 млрд щорічно).

Коли мова йде про вартість, не можна забувати про динаміку цін на енергоносії та перспективи зростання або зниження собівартості виробництва енергії. Так, 35 років тому вартість бареля нафти становила $ 10, зараз - вище $ 110. За різними прогнозами, світових запасів нафти вистачить в середньому на 50 років, рентабельних запасів - і того менше. Що стосується урану, то до 2030 року будуть повністю відпрацьовані великі і доступні родовища, в зв'язку з чим в освоєння почнуть залучатися важкодоступні родовища з набагато більш високою собівартістю виробництва. Не слід забувати і про високих капітальних витратах при спорудженні АЕС. Низька собівартість електроенергії українських АЕС досягається багато в чому завдяки тому, що капітальні витрати на їх будівництво було понесено ще в радянський час і зараз не враховуються. Якщо ж брати їх до уваги, середня вартість будівництва 1 Вт номінальної потужності АЕС складе близько $ 2,5-3. Для прикладу, витрати на добудову двох блоків Хмельницької АЕС (№ 3 і № 4) загальною потужністю 2000 МВт оцінюються в 39566000000 грн. При цьому будівельна готовність енергоблоку № 3 досягає 75%, № 4 - 28%. Для порівняння, вартість виготовлення сонячної батареї кілька десятків років тому становила не менше $ 15 за 1 Вт номінальної потужності, зараз вона наближається до $ 1. До того ж, ціна знижується чи не в геометричній прогресії: за 2011 рік - на 50%, з 2008-го падіння ціни склало 75%.

Зниження в два рази вартості сонячних батарей в 2011 році стало можливим завдяки тому, що найбільші виробники подвоїли виробничі потужності - за зростанням обсягів слід і зниження ціни. За рахунок цього навіть відносно дорога раніше сонячна енергія стає все більш конкурентоспроможною. Очікується, що вартість енергії, що виробляється сонячними електростанціями, знизиться до $ 0,08-0,1 за кВт * год до 2020 року і до $ 0,04 за кВт * год - до 2030-го. Враховуючи стрімке зниження собівартості виробництва сонячних батарей, що відбулося в минулому році, можна сказати, що це ще вельми оптимістичний сценарій - реальна динаміка зниження ціни вже зараз перевершує прогнози.

Серед негативних сторін галузі альтернативної енергетики недоброзичливці називають її непрозорість. Переконатися в зворотному дуже легко. На відміну від традиційної енергетики, яку, дійсно, можна описати в декількох особах, «зелений» тариф в Україні за останні три роки отримали більше 60 компаній. Дана галузь явно не належить до монополістичної. . До речі, в минулому році державний бюджет виділив лише 500 млн грн на розвиток проектів енергозбереження та енергоефективності, а також 11 млрд грн дотацій на вугільну промисловість (видобуто вугілля на 10 млрд грн).

На шальках терезів «за альтернативу» знаходиться вагомий чинник - економічний. Розвиток альтернативної енергетики - це можливість забезпечити промислові підприємства великою кількістю замовлень і створити нові робочі місця, посилити технологічну базу країни. За заявою депутата парламенту Німеччини Ханса-Джозефа Фелла, за останні десять років в країні в сфері відновлюваної енергетики було створено понад 370 тис. робочих місць, і ця цифра продовжує зростати. В Україні в проектах, пов'язаних з «зеленою» енергією, також створюються нові робочі місця. Як повідомив президент Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії України (АПЕУ) Віталій Давій, кількість робочих місць в відновлюваній енергетиці за три роки збільшилася на 15 тис. У найближчі два роки цей показник повинен підвищитися в чотири-п'ять разів.

Світовий досвід

Розвиток відновлювальної енергетики завжди пов'язане з серйозними інвестиціями в країну. Директор Міжнародного агентства з відновлюваної енергії (IRENA) Анда Амін стверджує, що інвестиції в галузь ВДЕ в 2011-му склали $ 260 млрд. Динаміка їх зростання теж вражає: якщо у 2004-му сумарний обсяг вкладень в галузь в світі досяг $ 20 млрд, то в 2010-му - вже $ 200 млрд. Україна в 2011-му залучила близько 20 млрд грн інвестицій в проекти, пов'язані з енергозбереженням, енергоефективністю та будівництвом об'єктів відновлюваної енергетики.

У спробах перетягнути канат на свою сторону опозиціонери «альтернативи» піднімають тонке питання комунальних тарифів. Вони стверджують, що подорожчання комунальних послуг - наслідок «зеленого» тарифу. Елементарна ж математика говорить про те, що при частці «зеленої» енергії в 1% у загальному обсязі, для того щоб тариф підвищився в два рази, ціна на неї повинна бути вище звичайної в 100 разів! Насправді, «зелений» тариф, наприклад, для малих ГЕС становить 84,18 коп. / КВт * год, роздрібний ж тариф для споживачів, залежно від класу напруги, - від 74,37 до 94,67 коп. / КВт * година.

Розвиток альтернативної енергетики в усьому світі відбувається за рахунок впровадження «зелених» тарифів, а також інших підтримуючих факторів, які встановлюють зрозумілі правила гри і стимулюють виробників та інвесторів до розвитку галузі. «Зелений» тариф є як економічним, так і політичним механізмом, призначеним для залучення інвестицій в технології поновлюваних джерел енергії. За рахунок його застосування Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України на кожну вкладену бюджетну гривню планує залучити близько 14 грн приватних інвестицій. В основі таких тарифів лежать гарантії підключення до мережі, довгостроковий контракт на покупку енергії. На сьогодні «зелені» тарифи в Україні - одні з найпривабливіших в Європі, але не варто забувати про те, що наша країна в галузі ВДЕ відстає від всієї Європи на 15-20 років, а тарифи з часом мають тенденцію до зниження.

Згідно світовій практиці, вони зменшуються із зростанням частки поновлюваних джерел в енергобалансі держави. Так, «зелені» тарифи були введені в Німеччині в 1990 році, в Україні - лише 19 років потому. За останні вісім років розвитку галузі в Німеччині (з 2004 по 2012 рр..) Максимальне значення «зеленого» тарифу знизилося з 0,574 євро / кВт * год до 0,195 євро / кВт * год (мал.). В Україні передбачено поетапне зниження коефіцієнта «зеленого» тарифу для електроенергії, виробленої об'єктами електроенергетики, введеними в експлуатацію (або суттєво модернізованими) після 2014-го (на 10%), 2019-го (на 20%) і 2024-го (на 30 %). Крім того, частка відновлюваної енергетики в Україні на сьогоднішній день складає менше 1%. Тому, як зараз, так і в майбутньому, побоюватися потрібно не зростання її частки, а підвищення тарифів через подорожчання енергоносіїв.

Дорожнеча альтернативної енергетики - міф. Її необхідність та економічна ефективність знаходять підтвердження в багатомільйонних успішних прикладах як високорозвинених, так і держав, що розвиваються. Німеччина, США, Корея, Японія, Італія, Сінгапур і навіть Малайзія, Таїланд і Бразилія всіляко сприяють розвитку «зеленої» енергетики, вдаючись до податкових пільг, лояльним умовам кредитування, концесій за участю держави. У Німеччині та Японії навіть існують деякі вимоги до обладнання нових будівель, згідно з якими певну частку їх енергоспоживання повинні компенсувати альтернативні джерела енергії. Крім цього, уряди розвинених країн, піклуючись про завтрашній день, розробляють і фінансують програми «сонячних дахів» для населення. Перший проект - «1000 сонячних дахів» був запущений ще в 1990 році в Німеччині, а згодом перейменований у «2000 сонячних дахів», потім проект «100 000 сонячних дахів» був прийнятий для всіх країн - членів ЄС. У Японії сонячна енергетика почала просування з програми «70 000 сонячних дахів», в США - «1 000 000 сонячних дахів». Приєдналася до цього руху навіть Монголія з проектом «100 тисяч сонячних юрт».

Енергетична безпека країни забезпечується розвитком і традиційної, і «зеленої» складової. Важливо пам'ятати, що лише грамотна стратегія може створити умови для підвищення конкурентоспроможності держави. Як зауважив одного разу лауреат Нобелівської премії з фізики Жорес Алфьоров: «Якби на розвиток альтернативних джерел енергії було витрачено тільки 15% коштів, спрямованих на розвиток атомної енергетики, то АЕС для виробництва електроенергії в СРСР взагалі не потрібні були б!».