Як працюють ринки теплової енергії в країнах ЄС

В країнах ЄС найбільша частка кінцевого енергоспоживання (45%) припадає на теплову енергію (ТЕ), що набагато більше інших напрямків споживання: електроенергія – 20%, транспорт – 26%, неенергетичне використання – 9%. Житловий фонд споживає 40% загального обсягу кінцевої енергії, з яких, в свою чергу, 68% іде на опалення та 14% – на гаряче водопостачання.

На сьогодні в країнах ЄС нараховується більше 6000 систем централізованого теплопостачання (ЦТ), які забезпечують 12% загальної потреби в тепловій енергії.

Послугами ЦТ користуються близько 60 млн. чоловік; більше 140 млн. чоловік живуть в містах, де існує принаймні одна система ЦТ. У 2013 році частка населення, що користується послугами ЦТ, перевищила 50% у 8 європейських країнах: Ісландія – 92%, Латвія – 65%, Данія – 63%, Литва – 57%, Естонія – 62%, Польща – 53%, Швеція – 52%, Фінляндія – 50%.

Для формування прозорого і недискримінаційного ринку теплової енергії та його ефективного функціонування більшість розвинутих країн світу підтримали напрямок розвитку конкурентності на ньому.

Розглядають дві базові моделі ринку ЦТ – моделі «єдиного покупця» та «відкритих тепломереж».

Модель «єдиного покупця» конкурентного ринку ТЕ є найбільш розповсюдженою моделлю у системах ЦТ країн ЄС. Згідно цієї моделі виробник продає ТЕ оператору тепломережі, який постачає її кінцевим споживачам одного типу на рівних умовах та за однаковими цінами. Слід зазначити, що оператор надає незалежним виробникам тепла доступ до теплової мережі на рівних умовах зі своєю власною генеруючою потужністю.

В моделі «відкритих тепломереж» виробник має гарантований доступ до мережі за умови, що він напряму продає ТЕ своїм власним клієнтам в обсязі необхідного споживання. Модель не отримала широкого розповсюдження через її складність.

Приклади застосування вищезгаданих моделей ринку ТЕ в ЄС приведено у таблиці.
Наразі у країнах ЄС існують наступні підходи, які відображають особливості функціонування конкретного ринку ТЕ:

1. Тарифи встановлюються теплопостачальними компаніями на конкурентному ринку ТЕ. Спеціальний уповноважений орган наглядає за ринком теплової енергії на предмет виконання існуючих норм конкурентного права (Швеція, Фінляндія, Данія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Франція, Великобританія). За умов даної моделі ринку ТЕ, ефективна конкуренція між виробниками ТЕ в системі ЦТ та між ЦТ та іншими схемами теплопостачання не дає можливості домінуючим постачальникам встановлювати завищені (монопольні) ціни на ТЕ.
2. Застосовується спеціальний підхід до встановлення тарифів для ЦТ з метою стимулювання ЦТ у порівнянні з іншими схемами теплопостачання, такими як електроопалення (Норвегія) та індивідуальне опалення на природному газі (Нідерланди).
3. Максимальні тарифи визначаються згідно встановленої методології і для кожної компанії затверджуються незалежним національним регулятором. При цьому компанія може відступити від встановленого тарифу в сторону його зниження (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Македонія).
4. Тарифи визначаються згідно встановленої методології та затверджуються національним регулятором. Теплопостачальна компанія не може відійти від встановленого їй тарифу (Росія, Білорусь, Румунія, Україна).

Іншими ключовими питаннями, які тісно пов’язані одна з однією, є анбандлінг (англ. unbundling – розділення) у секторі ЦТ та можливість доступу незалежних виробників ТЕ до існуючих теплових мереж.

Метою анбандлінгу є відокремлення виробництва від транспортування, що сприятиме полегшенню доступу незалежних виробників тепла до існуючих мереж.

Розглядають три основних види анбандлінгу для ринку ТЕ – фінансовий, юридичний та анбандлінг власності, особливості яких приведено нижче.

Фінансовий анбандлінг (accounting or financial unbundling):

• ведеться окрема фінансова діяльність по усім видам ліцензованої діяльності;
• показує реальні фінансові потоки відповідного виду діяльності;
• унеможливлює перехресне субсидіювання між ними;
• створює необхідні передумови для появи конкурентного ринку ТЕ.

Юридичний анбандлінг (legal unbundling):

• дозволяє створювати дочірні підприємства по передачі/транспортуванню та виробництву/постачанню, які будуть юридично незалежними;
• дочірні компанії залишаються пов’язаними з материнською компанією через її структуру вертикально інтегрованої компанії (можливий конфлікт інтересів при приєднанні незалежних виробників до тепломережі).

Анбандлінг власності (ownership unbundling):

• повне юридичне, фінансове, функціональне та майнове розділення вертикально-інтегрованої компанії-монополіста;
• жодна компанія не може впливати одна на іншу яким-небудь чином, чим усувається конфлікт інтересів.

Хоча анбандлінг вважається однією з рушійних сил конкурентного ринку ТЕ (особливо для крупних систем ЦТ), існують погляди, що він може зробити важчим оптимізацію роботи тепломережі з точки зору збалансованості її роботи (забезпечення відповідності постачання ТЕ та потреби в ній). Тому деякі країни досить обережно ставляться до запровадження анбандлінгу у секторі ЦТ.

Конкурентний ринок ТЕ неможливий без приходу на ринок нових гравців, які і будуть створювати конкурентне середовище. Існує декілька схем реалізації принципу «доступу третьої сторони» до тепломереж при моделі «єдиного покупця» ринку ЦТ, особливості яких приведено нижче.

Схема 1: Доступ на договірних (узгоджених) умовах (нерегульований доступ):

• оператор мережі ЦТ та постачальник самі визначають умови підключення до мережі незалежного виробника (НВ);
• визначається порядок та обсяги прийняття ТЕ до мережі від власних генеруючих потужностей та від НВ;
• оператор мережі зацікавлений у підключенні джерела ТЕ з найменшою вартістю;
• приклад – Німеччина, Швеція, Фінляндія.

Схема 2: Доступ на визначених (частково договірних/узгоджених) умовах (частково регульований доступ).

• базові умови доступу до мережі визначено в законодавстві, а деталі, що враховують місцеву ситуацію, можуть бути обговорені та узгоджені між власником тепломережі та НВ, який хоче підключитися.
• приклад – Литва, Польща, Естонія.

Схема 3: Повністю регульований доступ.

• умови доступу до теплової мережі повністю визначені у законодавстві або національним регулятором;
• якщо НВ виконав ці вимоги, то власник тепломережі зобов’язаний його підключити;
• у даній схемі важливо, щоб був реалізований анбандлінг;
• приклад – кілька крупних міст Польщі.

Ефективність функціонування ринку ТЕ також залежить від існуючої форми власності на відповідні об’єкти. Загалом тенденція до приватизації систем ЦТ посилюється як у західноєвропейських країнах, так і у країнах Центральної та Східної Європи. У різних країнах ЄС частка приватних форм власності у секторі ЦТ складає до 40%.

Багато муніципалітетів прагнуть продати або віддати в оренду свої активи та/або експлуатацію ЦТ приватним інвесторам, тому комунальні послуги ЦТ приватних компаній продовжують збільшувати свою частку на ринку. Але деякі муніципалітети вирішили не відмовлятися від свого контролю власності у сфері теплопостачання.

Серед експертів не існує чіткої відповіді на запитання які компанії ЦТ ефективніші – приватні чи ті, що перебувають у державній власності. Є приклади дуже добре керованих і ефективних комунальних підприємств ЦТ як у приватній, так і у державній власності, які мають конкурентоспроможні ціни, високу ефективність роботи та забезпечують хорошу якість послуг.

Основні моделі власності на об’єкти комунальної теплоенергетики:

1. повністю у державній власності під контролем або держави, або муніципалітету (Гельсінкі, Мюнхен, Ґетеборг, Відень, Будапешт);
2. повністю у приватній власності(Упсала, Мальме, Норчьопінг, Берлін, Гамбург);
3. змішана форма власності та управління – державно-приватна;
4. неприбуткові кооперативи у комунальній власності (Данія, Австрія).

Варіант 1 та 2 – це 100% власність або держави, або приватного капіталу при повній відсутності зобов’язань інших сторін, а варіант 3 та 4 – утворюють різноманіття моделей:

1. Договір на експлуатацію або управління (Бурос, Швеція).
2. Оренда (Таллінн, Вільнюс).
3. Концесія (Париж – з 1927 р.).
4. Приватизація тільки генеруючих потужностей теплоенергетики (Копенгаген, Варшава, Брно, Рига, Бухарест).
5. Партнерство з міноритарною участю вибраних приватних компаній у статутному капіталі (Пльзень, Дюссельдорф).
6. Партнерство з міноритарною участю приватного капіталу, залученого на фондовому ринку (Мангейм, Вроцлав).
7. Партнерство з мажоритарною участю приватного капіталу (Прага, Братислава).
8. Повністю приватна власність з підтримкою з боку муніципалітету (Саутгемптон).

Приведені варіанти містять приклади повної власності держави з участю приватного капіталу в управлінні, змішаної власності та повної приватної власності з певними зобов’язаннями з боку держави. Тому, ця класифікація відображає не тільки форми власності, але й форми управління підприємствами централізованого теплопостачання.

Аналіз ситуації у секторі централізованого теплопостачання показує, що більшість країн ЄС мають характерні риси конкурентного ринку, багато країн розробили ефективну конкуренцію на місцевих ринках централізованого теплопостачання.

Кращі приклади та практики європейських країн з урахуванням місцевих умов можуть бути впроваджені в Україні для підвищення ефективності функціонування ринку теплової енергії. Реалізація заходів, необхідних для створення конкурентного ринку теплової енергії, вимагає внесення ряду законодавчих змін та доповнень.